Толекан Ісмаїлова — правозахисниця, директорка громадського об'єднання «Бір Дуйно – Киргизстан» (One World), представниця міжнародної мережі партнерства та солідарності WLP, FIDH, CSP, Forum Asia, GNDR, засновниця Міжнародного фестивалю документальних фільмів з прав людини «Один Світ – Киргизстан».

Шановний Надзвичайний і Повноважний Посол України в Киргизькій Республіці пане Валерію Тимофійовичу Жовтенко!

Шановна пані Зоє Борисівно Олійник!

Шановний голово Українського товариства «Берегиня» пане Володимире Володимировичу Нарозя!

Дорогі друзі, шановні колеги та партнери!

Сьогодні я відчуваю глибоке хвилювання та щиру вдячність. Для мене є великою честю в День Конституції України отримати одну з найпочесніших державних нагород — орден княгині Ольги III ступеня, яким мене нагороджено відповідно до Указу Президента України Володимира Зеленського від 23 серпня 2025 року.

Особливо зворушує те, що вже 25 серпня 2025 року Ви привітали мене, моїх колег і партнерів із цією високою відзнакою.

Хочу особливо наголосити, що за чотири роки повномасштабної війни Україна довела життєздатність своєї державності, ставши одним із визначальних чинників сучасних світових перетворень. Держава продемонструвала безпрецедентну стійкість, здатність здійснювати масштабні цифрові реформи навіть в умовах бойових дій та сформувала новий підхід до ведення асиметричної війни.

Основні досягнення України, які стали прикладом для всього світу:

Військові інновації та асиметрична тактика. Україна стала світовим лідером у застосуванні безпілотних систем, зокрема морських дронів і далекобійних безпілотних літальних апаратів. Це дало змогу ефективно протистояти противнику, який мав значну перевагу в ресурсах, та перехоплювати стратегічні логістичні ініціативи.

Цифровізація державних послуг. Державні інституції України не лише вистояли в умовах війни, а й продовжили свій розвиток. Платформа «Дія» стала міжнародним взірцем ефективного електронного урядування, забезпечуючи громадянам повний доступ до державних послуг, документів і сервісів у цифровому форматі.

Непохитна стійкість суспільства. Український народ продемонстрував безпрецедентний рівень згуртованості та здатності адаптуватися до найтяжчих викликів. Попри руйнування енергетичної інфраструктури та постійні атаки, країна зберегла стійкість економіки, функціонування банківської системи, державних інституцій і життєво важливих служб.

Геополітична трансформація. Україна перестала бути об’єктом міжнародної політики й стала її повноправним суб’єктом, істотно вплинувши на архітектуру європейської безпеки та процеси подальшого розширення демократичних союзів.

Чотири роки повномасштабної війни стали для всього світу свідченням неймовірної стійкості та мужності українського народу, а також відповідального лідерства Президента України Володимира Зеленського у захисті фундаментальних цінностей, закріплених у Загальній декларації прав людини.

На початку лютого Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) оприлюднив результати дослідження, проведеного наприкінці січня — у період, коли після масованих ударів Російської Федерації по енергетичній інфраструктурі значна частина України, насамперед Київ, зіткнулася з гострою нестачею електроенергії, тепла й води в умовах сильних морозів, що сягали –25 °C. Цей період українці назвали «холодомором».

Згідно з результатами опитування, 88 відсотків респондентів вважають, що, завдаючи ударів по енергетичній системі, Росія прагне примусити Україну до капітуляції. Водночас 65 відсотків опитаних заявили, що готові протистояти війні стільки, скільки буде потрібно. Для порівняння: у вересні та грудні 2025 року таку відповідь давали 62 відсотки учасників дослідження.

Особливо глибоко зворушують слова киянки Юлії, опубліковані Deutsche Welle:

«Чесно кажучи, цей січень не додав мені рішучості чи злості — просто вже нікуди додавати. Із 2022 року моя рішучість досягла своєї межі. Зараз це лише черговий етап надзвичайно складної боротьби, яку ми неодмінно виграємо. Найбільше зберігати стійкість допомагає усвідомлення того, що іншого вибору немає, а будь-які альтернативи були б значно страшнішими».

Чоловік Юлії з 2024 року перебуває на фронті, а родина виховує доньку. Ці слова відображають внутрішню силу мільйонів українців, які продовжують жити, працювати, захищати свою державу та зберігати віру в майбутнє.

Сьогодні перед усією міжнародною спільнотою стоїть одне з ключових питань сучасності: як зупинити агресію та війну, розв’язану Російською Федерацією?

Надзвичайно влучно про це сказала старша директорка Amnesty International з питань досліджень, адвокації, політики та кампаній Еріка Гевара-Росас:

«Беззаконню необхідно протистояти, а не перетворювати його на норму. Безкарності потрібно запобігати, а не робити її складовою мирних пропозицій.

Жителі України й надалі щодня зазнають невибіркових атак. Триває безжальне руйнування критично важливої інфраструктури, необхідної для виживання мільйонів людей. Російські війська продовжують катувати військовополонених, тероризувати й депортувати цивільне населення на окупованих територіях, примушувати вчителів до праці, піддавати дітей індоктринації та позбавляти їх права на власну ідентичність. Водночас Москва й надалі вимагає передачі їй ще більшої частини української території в межах так званого “мирного переговорного процесу”».

Особливе місце у спротиві російській агресії належить українським жінкам.

Сьогодні жінки України захищають свою державу на передовій, забезпечують надійний тил, очолюють гуманітарні ініціативи, документують воєнні злочини, надають допомогу постраждалим і щодня підтримують стійкість своїх громад. В умовах затяжної війни ця діяльність вимагає величезної мужності та самовідданості, супроводжується серйозними ризиками для життя і здоров’я, скороченням незалежного фінансування та тяжкими гуманітарними наслідками.

Саме жінки стали однією з найважливіших опор українського суспільства в цей трагічний період історії.

Ключові аспекти ролі українських жінок у спротиві агресії та захисті прав людини:

Захист на передовій. Тисячі українських жінок проходять службу у лавах Збройних Сил України. Жінки-військовослужбовиці та ветерани, зокрема учасниці правозахисного руху, захищають не лише суверенітет своєї держави, а й фундаментальні права людини, послідовно відстоюючи рівні соціальні та правові гарантії.

Волонтерський рух і громадянське суспільство. Попри значне скорочення міжнародної фінансової підтримки у 2026 році саме жіночі організації залишаються опорою гуманітарної допомоги. Вони координують логістику, допомагають постраждалим, беруть участь у реабілітації поранених, підтримують родини військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб та найбільш уразливі категорії населення.

Збереження життєзабезпечення країни. Жінки щодня працюють в умовах потрійної кризи, спричиненої воєнною агресією, руйнуванням енергетичної інфраструктури та фінансовими труднощами. Їхня праця у сфері охорони здоров’я, освіти, соціального захисту та на об’єктах критичної інфраструктури стала одним із ключових чинників збереження стійкості українських громад.

Роль у забезпеченні правосуддя. Українські правозахисниці роблять величезний внесок у документування порушень прав людини та воєнних злочинів, формуючи доказову базу, яка стане підґрунтям для майбутнього міжнародного правосуддя й притягнення винних до відповідальності.

Не менш важливим напрямом залишається утвердження права кожної людини на гідну працю, а також зміцнення ролі незалежних профспілок як одного з найважливіших інститутів демократичного суспільства.

Саме тому особливого значення набуває позиція Міжнародної організації праці.

З огляду на розвиток ситуації в Україні, викладений у документі GB.357/INS/4, а також резолюцію, ухвалену Адміністративною радою Міжнародної організації праці у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України в межах мандата МОП, і беручи до уваги результати обговорень, що відбулися під час її 357-ї сесії у червні 2026 року, Адміністративна рада знову підтвердила свою принципову позицію.

Рада взяла до відома представлену інформацію, повторно висловила глибоке занепокоєння триваючою агресією Російської Федерації проти України, що здійснюється за сприяння уряду Білорусі, та її руйнівними наслідками для працівників, роботодавців, демократично обраного уряду України й сфери праці загалом.

Особливо наголошено, що міжнародна спільнота вкотре рішуче закликає Російську Федерацію негайно й беззастережно припинити агресію та вивести свої війська з території України.

Позиція Міжнародної організації праці є ще одним підтвердженням того, що захист прав людини, міжнародного гуманітарного права, права на працю та людської гідності залишається спільною відповідальністю всього міжнародного співтовариства.

На думку українського соціолога Антона Грушецького, одним із найважливіших чинників, що визначають стійкість українського суспільства наприкінці четвертого року повномасштабної війни, є усвідомлення того, що Україна не залишається наодинці з цією трагедією. Україну підтримують європейські партнери, а також держави, народи й громадянські суспільства, для яких свобода, демократія, верховенство права та права людини є основоположними цінностями.

Як зазначає Антон Грушецький:

«Нинішні страждання сприймаються як інвестиція в майбутнє. Наші останні дослідження показують, що понад 60 відсотків українців зберігають оптимізм і вважають, що через десять років Україна стане процвітаючим членом Європейського Союзу. Сьогодні найголовніше — вистояти. А потім країна зможе впевнено рухатися до нової соціально-економічної реальності та сталого розвитку».

Ці слова вселяють надію не лише українському народові, а й усім нам, хто щиро вірить у силу міжнародної солідарності, верховенство права та невід'ємну гідність кожної людини.

Сьогодні, приймаючи орден княгині Ольги ІІІ ступеня, я сприймаю цю високу державну нагороду не лише як велику особисту честь, а й як знак визнання багаторічної спільної праці правозахисників, представників громадянського суспільства, наших колег, друзів і міжнародних партнерів, які протягом багатьох років залишаються поруч з Україною та послідовно захищають права людини, свободу, людську гідність і демократичні цінності.

Від імені громадського об'єднання «Бір Дуйно – Киргизстан» висловлюю щиру вдячність народові України за його мужність, незламність і відданість ідеалам свободи.

Ми високо цінуємо наше багаторічне співробітництво з українськими правозахисниками, громадськими активістами та міжнародними партнерами. Нас об'єднує переконання, що лише повага до міжнародного права, захист людської гідності, солідарність і відповідальність за вчинені злочини здатні забезпечити справедливий і тривалий мир.

На завершення хочу висловити підтримку аналітичній статті Романа Неколюка «Відновлення ролі Організації з безпеки і співробітництва в Європі у сфері прав людини та безпеки після російського вторгнення», опублікованій у журналі Human Rights Brief (HRB) Юридичного факультету Вашингтонського коледжу права.

У статті аналізується системна ерозія багатостороннього співробітництва, заснованого на правах людини, спричинена перерозподілом геополітичних сил, послабленням лідерської ролі традиційних захисників прав людини, посиленням авторитарних коаліцій, а також зростанням транзакційної дипломатії, орієнтованої переважно на питання безпеки.

Автор переконливо доводить, що відродження Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) на основі правозахисного підходу та комплексної концепції безпеки має вирішальне значення для відновлення регіональної стабільності й довіри до міжнародних зобов'язань у сфері прав людини.

Війна в Україні розглядається у ширшому контексті демократичного відступу, інституційного паралічу та посилення авторитарних тенденцій. У статті показано, як внутрішні репресії та міждержавна агресія взаємно підсилюють одна одну.

Автор застерігає, що без цілеспрямованих і скоординованих дій міжнародна спільнота ризикує узаконити виняткові та мілітаризовані підходи на шкоду універсальним правам людини, що особливо болісно позначиться на найбільш уразливих групах населення та малих державах.

Головний висновок статті полягає в тому, що відродження правозахисного порядку денного ОБСЄ є не другорядним елементом миротворчості, а однією з ключових передумов побудови міцного, справедливого й сталого європейського безпекового порядку в післявоєнний період.

Переконана, що викладені у статті висновки та ключові рекомендації можуть дати потужний імпульс реальним інклюзивним позитивним змінам не лише в регіоні ОБСЄ, а й у всьому світі.

Як справедливо зазначає автор:

«Передусім перед нами стоїть завдання, що має як практичний, так і моральний вимір: забезпечити, щоб право, процедури та інституції знову обмежували застосування сили й забезпечували справедливість, а не перетворювалися на риторичні щити для влади. Якщо політики, міжнародні інституції та громадянські активісти відреагують на цю ситуацію рішуче й узгоджено, багатосторонній проєкт можна буде відновити та зробити більш стійким. Якщо ж цього не станеться, описана тут ерозія стане новою нормою, а її наслідки нестимуть насамперед ті, хто найменше здатний себе захистити.

Для ефективного відродження знадобляться політична мужність, щоб наполягати на підзвітності, нові ресурси для організації моніторингу й оперативного реагування, а також інституційна реформа, яка зробить громадянське суспільство повноправним співтворцем як аналізу, так і рішень. Якщо ці кроки буде здійснено, ОБСЄ знову зможе стати інструментом забезпечення сталої безпеки — таким, що запобігає агресії, захищає права людини та відновлює співпрацю в Європі. Якщо ж цього не буде зроблено, нормативна основа Організації й надалі руйнуватиметься, разом із перспективами миру, заснованого на правах людини».

Нехай цей заклик стане дороговказом для всіх, хто вірить у силу міжнародного права, солідарності та спільної відповідальності за мир, безпеку й захист прав людини.

Нехай Україна живе в мирі, свободі та безпеці. Нехай її народ зберігає єдність, людську гідність і надію. Нехай торжествують справедливість, міжнародне право та людська солідарність.

Разом ми — сила!

Ми з Україною!

Дякую за цю високу честь.

Слава Україні!